ПОГОВОРИМО ПРО ЛІТОТУ
1. Літота — художнє применшення величини, сили, значення явища.
2. Літота (простота) — словесний зворот, у якому знаки описуваного предмета подаються з надмірним їх применшенням. Наприклад: хлопчик-мізинчик, чоловік-нігтик, дівчина-краплинка.
У Марка Вовчка: Внученька качається по садку білим клубочком: їх бабуся маленька, ледве од землі видно.
Літоту можна почути і в повсякденній розмовній мові: до моєї школи два кроки, це такий чоловік, що в ложці води втопить, до села рукою подати.
Літота у своїй структурі має два значення.
Підтвердженням того, що термін літота функціонує у вітчизняній науці у двох значеннях, зазначено в Українській літературній енциклопедії ім. М.П. Бажана (1995, Т.3., С. 219).
1) Художній прийом, протилежний гіперболі. Містить прийом, применшення ознак або якостей зображених предметів, явищ.
2) Стилістична фігура, що подає визначення у формі подвійного заперечення або замінює будь-який вираз іншим, із часткою не: згоден — не заперечую; з участю — не без участі.
Літота — це зародок, початок протистояння, зачин антитези, яка побудована на контрасті понять.
Але в літоті головний акцент падає не на самий процес протистояння, а на антоніми.
Також вона може передавати не лище протилежності, а й серединні між полюсами моменти.
Ягня, здається, Веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Т. Шевченко
Літота виступає як троп, протилежний гіперболі. У сатиричній народній пісні вона є засобом гумористичного:
Їхав панок морквяний,
А кінь буряковий,
Шапка на нім з огірка,
Кунтуш лопуховий...
Немає коментарів:
Дописати коментар