ВЧИТИСЯ ТРЕБА УСЕ ЖИТТЯ

"Я йду дорогою, а не по дорозі, розмовляю французькою, а не по- французьки. Протягом дня боюся опинитися на протязі, аби не скрутило спину. Я беру до уваги всі рекомендації, але приймаю розкидані речі. Та й участь в цікавих заходах я також беру, а не приймаю. Я вважаю, що мушу знати більше і наполегливо вчуся, але рахую дні до чергових канікул. Завжди сумую, коли закінчується навчальний, а не учбовий рік, бо швидко минає його дитинство. Я відміняю іменники, але скасовую зустрічі. Знаю, що світ не оточуючий, а навколишній. Вживаю «натомість», а не «замість цього». Я здебільшого, а не (у більшості випадків) пишу українською дотримуючись чинних (а не діючих ) правил. Мене не стосується коли хтось когось ніжно торкається. Торік (а не в минулому році) я мандрувала Львівщиною. А наступного, а не слідуючого року планую мандрівку Південною Америкою. Мені приємно отримувати гроші на рахунок, але не подобається сперечатися з приводу затримки перерахунку. Боляче коли завдають удару, але приємно, наносити крем на обличчя. Я щодуху, чимдуж, а не що є сили поспішаю до хати аби щовечора, а не кожного вечора бачити свого сина і годувати його вечерею. Я вмикаю, а не включаю світло і визнаю, що моя щоденна мова все ж містить граматичні помилки. Я і спересердя не кажу «в кінці кінців», а лише зрештою, або врешті-решт. Навіть коли наполегливо прошу вимкнути комп’ютер! Завжди перепрошую, а не вибачаюся. Знаю провідні, а не ведучі галузі промисловості. Знаю, що можна знепритомніти, а не втратити свідомість, бо свідомість може бути й національною. Тому краще нам усім все ж опритомніти і з любов’ю ставитися до української мови, адже вона надзвичайно милозвучна і багата! І питання полягає, а не заключається в тому, що наша мова варта кращого поводження, оскільки ніхто крім нас не збереже і не передасть цей скарб дітям."